Щоденник

Я перестану тебе чекати...перестану,бо вже не сила...перестаю...і знову чекаю...четвертий тиждень добігає кінця...а тебе нема...закричати?а до кого?За це можна все віддати...і я вірю в це....а може і ні...Як ти?...скажи мені...Юра...чи як тебе?Вперше промовляю твоє ім"я...а може ти і не Юра...хто тебе знає...Андрій мені сказав...Я ТЕБЕ НЕ РОЗУМІЮ...а хто мене розуміє?Не зрозумієте ви...знущайтесь з мене...а її бережу...з останніх сил...Все літаєш у мріях зі своїм?ТА не літаю Я...хочете мене вбити....вбивайте....ну?...

Nec tecum possum vivere, nec sine te
Засинаю...втомилася...мабуть ....варто лише лягти і я засну...Живу я так...як мені дозволяє моя душа...свідомість....совість...Я не лукавлю....совість в мене є...Лише моє світле почуття пішло і не поверулося....Та з Богом...з тим почуттям важко...а без нього ще краще....Варто чи ні?Біль...біль...холодний і пустий...Біль....пекучий і нестерпний...Біль...заради якого...хочеться жити....Хочу піти в парк...треба дожити до суботи тої...або на меморіал....побачим...дожити треба....Чому іноді люди не розуміють...що нагадувати про когось комусь не варто...чому людям так подобається нищити спокій?ну скажіть мені?...Сьогодні задивилася у вікно....коли була у викладачки...вона лише запитала...Ти що там побачила?....Нічого...то чому так дивишся?...Та нічого....Дивилися на церкву...на дерева....і в деревах....ховаються будівлі...Вона лише усміхнулася...і сама почала дивитися,що там за вікном...жду коли зацвітуть акації...жду,коли поїду...поїду з свого міста...де всі один одного знають...де тримають мене забагато спогадів...Повір...я добре..Повір,навіть не думаю...Лише хочу поїхати...і все змінити...Здрастуй доросле життя....

There's nothing I could say to you
Nothing I could ever do to make you see
What you mean to me
All the pain, the tears I cried
Still you never said goodbye and now I know
How far you'd go ...
Avril Lavigne...I Will Be

Хм...як далеко ти пішов..карантин в наших школах...та ,мабуть,там де ми вчимося...не буде його...Вийшла на вулицю...дивлюся на паралель вулиці...там пусто...пусто в моєю серці...душі...ти зник із сторінок мого життя...Не хочу я нічого..ніякого дня Валентина...не хочууу....бо не знаю,що мені робити...Діма мені має взнати....Настрій нормальний...без лишніх емоцій....Хочеться з кимось поговорити...О...забула...я тебе так рада...а за неї тим більше)))А ти де?....не важливо..головне,що ти є...все мине...

Раніше не спалося,а тепер спиться...яке цікаве небо за вікном...Я нормально...вроді...Написала новий прозовий твір...дівчатам сподобався...а сюжет то з життя...Сьогодні мені примарилося....хочу подрімати...бо втомилася...Весна на дворі...вранці щось холодно було...ВСЕ МИНЕ...вже проходить...мене не мучить біль...хоча іноді...серце поколює...треба лягти спати...

Ірця пережила чотири модулі...мені написала людина,яка мабуть мені не писала аж....аж три роки...хм...я не чекала...вчора побачила,того якого теж десь рік не бачила....А доречі,я заспокоїлася....Попросила Івку взнати мені...може піду...подивлюся...а може і не піду...Мені допоміг Серий....та і я йому...ех...Малишко...Малишко....друже...))))жу...жу...жу...я спокійна,як удав...Сьогодні сміялася з фізика..якщо ви це читаєте любий Ф.В....пробачте мене...Ви так смішно злилися...прям як О.Б....ще напишу...

Мне просто надо знать, что ты живой,
Что ходишь по земле и что ты дышишь.
Пускай ты не со мной, пускай с другой!
Быть может, даже ты меня не слышишь…
Мне просто надо знать, что нет проблем,
Что ты не болен и печаль не рядом.
Я буду избегать дурацких тем,
Хоть слезы вновь из глаз струятся градом.
Мне просто надо знать, что ты живой!
Мне просто надо видеть ту улыбку.
Мне просто надо верить … что ты мой!
И не винить себя за ту ошибку…

Мені хочеться,щоб з ним все було добре...щоб він щасливим був....боляче мені...хай плачу часто...але відпускаю біль...Різкий біль у голові знову мене мучить...зробити все...і влягтися спати....

А скільки можна лити сльози?А?Ну от скільки?було б за що....Так би ти сказала мені...Ти знаєш,ти не повіриш....моя мудрість кудись поділася...Дівчинка зламалась...е ні....Я НЕ ЗЛАМАЮСЬ....Зелено-карі очі повні сліз...Але краще відпустити біль...і прокричати...ПРОЩАВАЙ....

Важко мені дався сьогоднішний день...але він добігає кінця...і я рада...Знов мені дехто дорікає...та Боже ж ти мій...та скільки можна!!!Завтра баскетбол...хочу подивитися на цей матч-реванш...І ще пережити дві модульних і все буде кльово...щей добре написати їх...Чуєш,ти...та не почує ти мене...Я не хочу знати тебе...я тебе не пам"ятаю..я тебе не шукаю...я ніколи тебе не побачу....ну і добре..Сиди в свому ВЛОФп....

День пробіг швидко...тепер стало свівати раніше...біжу по слизькому асфальтові і обертаюся кілька разів з надією....не йде...Мабуть,коли не бачиш людину,топочинаєш в деталях згадувати її...Юлька сказала,що в середу вони в нас...та що мені та середа...Не хочеться плакати,але сльози самі по собі біжать...як же це все набридло...Так закінчуєм ці хвилини слабкості....Не сміти плакати...чула...Не СМІЙ!Хімічка торочила про свого синочка...грррр...ну скільки можна?!Материнська любов безмежна...Давно не була на даху...треба якось піти...з нього видно все місто...Стрілецька 6...о Господи...не дає спокою...знаю кожен завулочок...кожну вуличку,але туди не піду...ніколи в житті!!!!НІКОЛИ....ненавиджу їх...Якби ти була поряд,ти б мені сказала...чого ревеш?!Ти з тих,хто не реве...ти б сказала,моя Кров не плаче...Тому,хто читає це...мене не зрозуміти...і не відчути...Завтра я встану...як завжди...і піду шукати нової долі...

Встала рано...не люблю вставати рано...але як добре пройтися по безлюдній вулиці...коли всі ще сплять...В мене зараз багато думок...про різне і про різних людей...з якими дружу...спілкуюся..бачуся...вчуся...і т.д...Всі вони лишають щось своє у моїй пам"яті...серці...душі...І я знаю до кого мені з них байдуже...а до кого зовсім ні...Весна...Весна....прийшла...але до мене ще ні...Хочеться спати....думаю ще напишу...