Щоденник

очі болять..клонить на сон....я втомилася писати...я майже нічого не пишу..настільки мені набридло....

Я дивлюся на тих людей,яких любила...всі вони різні...всі вони відіграли якусь роль в моєму житті...до половини з них мені все одно...час залікував так,що мені байдуже...повір...це радує...Я не люблю згадувати...не люблю....боляче це...Якби висказати все що думаю кожному....гррр...це було б добре...Я люблю говорити все в очі...Це сміливо і чесно...Не судіть тих,хто любить..це ганебна справа...Коли ти любиш...ти страждаєш...ти живеш...ти вдосконалюєш себе...Якщо ти зараз один...усміхнись)))Все ок))))Я люблю...і я щаслива...я кожного вечора молюся за нього...Він навіть не здогадується,що є така....але я люблю,ті карі очі....той втомлений погляд...

Щось... я себе не добре почуваю...кашель...знов бачила ту заразу...шию собі чуть не звернув...Я ТО!Я!Я!....ходиш по землі...живеш....і шукаєш...а що шукаєш?...Себе?Чи його?...Втрачати ми всі вміємо,а повертати ні...не всі...лише одиниці...записи мої короткі...але це насправді,те що я відчуваю...

Cпокійна...та невже?!Я все відминила ради завтрашнього вечора...і що я чекаю?Карантин у нормальних людей...всі сплять до 11ранку....і бачять кольорові сни...а я недосипаю,як завжди...знову думки...думки...Десь далеко...десь дуже близько моя вічна проблема...Я знов себе картаю...і за те,що я себе картаю...варто жити...Я скоро,мабуть,поїду...і буде тоді мені добре...тоді я забуду....більше не побачу ні його,ні їх....не будеш...снитися....

Не думала,що колись тобі напишу...просто захотілося...ти завжди на мене дивишся...прямо в очі...бісиш...не люблю такого,ти ж знаєш...Мені було рівно 14,коли познайомилася з тобою...детский садик наш отрядік...Я дитина з характером...ти знаєш...ми не сподобалися один одному...ти завжди мене підколював....я знала,де ти вчишся...пам"ятаєш...зима...холод...ти йдеш...і кричиш...Я ЇЇ ЗНАЮЮЮ...ЗНАЮЮЮЮЮЮЮЮЮЮ....потім ми побачилися там,де ти тепер працюєш...чого ти там...я досі не знаю...не склалося?!Мені шкода...дуже шкода...Тобі ...йшла...дужеее))))А ти мені снився...ну ти прикінь....ТИ...мені....сіроокий...А ти завжди гнався за мною....бо Я ТЕБЕ НЕРВУВАЛА ЗАВЖДИ...хоть на мить згадай....як ти мене носив на спині...і кричав...МАла....ти будеш моєю...ХА!Ніколи!.....Тільки через мій труп....Як я живу?....Ну як бачиш жива...колір волосся який кльовий....Ти не змінився....я хочу знати чому не склалося...ми бачимося...і не говоримо...я слова до тебе не вимовлю....ти як подивишся....брррр.....Смішний ти....Я тебе іноді боюся....але завжди пам"ятаю,що ти є....))))Такого знайомого,як ти...ворогу не побажаєш....гг....ну як завжди я....тебе нервую....

Тремчу від холоду...і згадую тебе бест друг...та який ти мені вже друг?жмут спогадів....

Холод пронизує моє тіло...І ти виникаєш у моїй голові...ті самі очі...та сама усмішка твоя..скупа....але така рідна...Вітаю тебе з місяцем мій хороший,як ми не бачилися...Жахливий мій стан був...марення тобою...думки...безсонниця...життя з якимись надіями...і кінець всьому...Ти не почує мене...не прийдеш...Коли будеш йти своїм швидком кроком...обернися на хвилинку...подивись чи мене нема...

Легкий аромат моїх парфумів стоїть в моїй кімнаті...різні думки...почуття...емоції...мені тяжко думати...13лютого...ВІдпускаю свою біль...щось все таки залишилось в мені...гіркий смуток....Білі тульпани у воді...білі...хочу піти....і заблудитись...хочу бродити по вулицях...дійти туди...і прокричати...ЯКЕ ЩАСТЯ,ЩО ТИ НА СВІТІ Є...Дивлюсь на номер...і боюсь того номеру....боюсь....Я повинна зробити,те що мала зробити...і будь,що буде....

Гірко усвідомлювати,що дружбі приходить кінець...та це життя...і тут все реально...без коректур...Я прекрасно бачу,що ти вже далеко...навіть дуже...Сварки...безкінечні сперечання...це не дружба...Важко втрачати друзів,а ще важче їх повертати...А я не хочу страждати...тобі смішно,що я страждаю...дай Бог тобі не страждати...ти робиш боляче,тим кого любиш...тим,хто любить тебе...Про що я говорю...ти хіба зрозумієш?Йди до скриньки секретів та бажань...вона тобі допоможе...В мене допомоги ...поради завжди поможеш попросити...Я з тих,кому не важко це зробити...ДОПОМОГТИ.Тобі це завжди було важко...ти не розуміє нічого,в тому числі й мене...Крім себе ти нічого не бачиш...Хех...Дякую,за те...а що тобі дякувати?!За те,що ти був...за те,що робив життя хоть трошечки кращим...запитаєш навіщо це пишу?Бо відпустила я тебе...ти мені не потрібен...не потрібен...як людина і друг...страшні слова?а ще страшніше піти і нічого, не сказавши...робити вигляд,що все перфект...як все чудово...Скажу тобі одне...Прощавай...не тримай зла...захочеш повернутись?Не думаю,що я цього ВЖЕ захочу...Не довіряв ти мені ніколи,я не дружу з тими,хто мені не довіряє..не поважає...а ти був таким...не кажи ні,а подивися на себе...Пробач...і Бог суддя тобі...і мені...
Р.S.Все мине...не твоя вже френд Ірця...))Знала,що буде так...ніколи б з тобою не говорила...

В мене хороший настрій...і ніхто мені його не зіпсує...